Краків - дуже домашнє і затишне місто. Сюди хочеться повернутися ще навіть не виїхавши з міста. Частинку зимового Кракова можна побачити тут. А зараз публікую розповідь від моєї супутниці в подорожі Nate Dudina.

 

"...І ось ми вже їдемо дорогами Rzeczpospolita Polska або Республіки Польща. Загально відомий факт, що у нас з поляками дуже схожа мова - це настільки приємно приїхати в країну, де тебе розуміють українською! Якось так душевно, по-рідному і майже по-домашньому тут.

 

Якщо по часу - то ми певно їхали десь години зо три від кордону до Кракова. Це була спокійна подорож, без пригод чи особливих випадків. Наш гід розповідав нам загальні відомості про Польщу, про Краків, що можна побачити, які національні страви варто спробувати і т.д. Після розповідей нам вмикали документальні фільми, під які ти стандартно засинаєш. І не важливо - голосно там щось розповідають чи цікаво - цей монотонний гіпнотизуючий голос тебе просто вкладає спати на місці: 10-15 хвилин і ти спиш-ш-ш... А потім фраза в мікрофон: "Дамы и господа, мы вьежаем в город Краков...!" і ти повинен прокинутись, бо через пару хвилин в тебе планова оглядова екскурсія. Хоча в першу чергу - починає вирувати звичайна цікавість де ми і що цікавого можна ще по дорозі побачити, тому всі розверталися у бокові вікна, або як ми - споглядали панораму на 3 сторони. 

 

Припаркувалися ми на березі Вісли, недалеко від Вавельського замку - у вечірню пору тут просто ідеальне місце для романтичних зустрічей чи звичайних прогулянок. І як ви думаєте - звідки почалася наша оглядова екскурсія? Бінго!! З огляду Вавельського замку.
Наша маленька групка із 35 чоловік рушила на захоплення історії такої краси. 

 

Перше, що нас зустріло - це бруківка, звичайна бруківка, яку можна "відчути" у нас у Львові (якщо ви фанат старенького Львову, то Краків вам теж припаде до душі, ну дуже вони вже перекликаються в архітектурі та плануванні). Далі нас зустріла дуже приємний екскусовод, яка ще на початку розмови почала звертатись до нас: "мої любі", "мої хороші" і найкраща її фраза - "мої кохані", ну як на таке не купишся, смирненько і зацікавлено йдеш, оглядаєш все.
 

Так от - бруківка нас зустріла, з екскурсоводом познайомились, почали оглядати замок. Відразу при вході видно стіну, де розміщено "таблички" з іменами меценатів, які перераховували певні суми коштів для замку. Кількість "табличок" справді вражає і хочеться додати, що серед меценатів доволі часто зустрічаються і українські багатії. Якщо придивитись, то на них вказано ім'я та прізвище мецената, сума та if I`m not mistaken - дата благодійного внеску. Всі вони ледве не в ідеальному стані і можна прочитати будь-яке ім'я.

 

Отже, замок, а точніше - замковий комплекс Вавель. Не існує одного загального стилю, в якому побудовані споруди комплексу - готика, ренесанс, бароко і навіть трішки первісного світу (кажуть, що при вході до Собору Святих Станіслава і Вацлава висять кістки мамонта, хоча я особисто не помітила, певно не таким вже й великим був той мамонт). Пояснення такому міксу - часті пожежі, замок потерпав від пожеж як мінімум тричі + різні війни і непорозуміння між державами, вічний поділ Польщі, зміна влади. Відповідно часто щось добудовувалося, реставрувалося і просто оновлювалось під смак і вподобання власника замку.

 
На що ви точно звернете увагу при вході до замку, так це величезний пам'ятник Тадеушеві Костюшку - національному герою Польщі, ватажкові повстання 1794 року. Пишуть, що з цим пам'ятником пов'язана доволі цікава історія. Під час Другої світової війни німецький генерал-губернатор, який квартирував на Вавелі, наказав знести статую, що й зробили. А після закінчення війни в Німеччині відлили копію знищеного пам'ятника, привезли у Вавельський замок і встановили на колишньому місці. Проте знавці помітили, що Костюшко "змінив коня": замість колишнього польського тепер він сидить на огряднішому німецькому огиреві. Як кажуть - все, що не робиться, робиться на краще."