Чернівці, як і більшість українських міст на Західній Україні, дуже затишне місто. В ньому приємно неспішно прогулятися, посидіти на лавці біля ратуші, погодувати голубів на одній із площ і порахувати тюльпани. Чернівці - це місто деталей: ледь не кожна стіна, двері, цеглинка чи бруківка відкривають секрети міста тільки тоді, коли до них придивитися. А якщо звернути з головної пішохідної вулиці у дворик, то можна знайти квітучий сад бузку і старовинні розписи на стінах.

 

Однозначно Чернівці дуже толерантне місто. В різні історичні періоди тут жили поруч один з одним українці, поляки, австро-угорці, вірмени, євреї та німці. Українці з радістю відвідували урочисті прийоми і бали, що їх влаштовували німці, а ті, своєю чергою, приходили на українські літературні читання та співанки. 

 

Пакуючи рюкзаки в мандрівку, я багато читала про те, що Чернівці дуже схожі на Париж чи Відень. Наразі я ні там, ні там не була, але впевнена, що не можна порівнювати наші колоритні українські міста з будь-якими іншими європейськими містами. Кожне місто має свою історію, яка й робить його особистістю. 

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації - архітектурний ансамбль, що потребує окремої уваги. Красива поливана черепиця святково виблискує навіть у похмуру погоду, а стрункі вежі гордо височать над зеленими садами та цвітом магнолії. Цікавим в Резиденції є не тільки авторський архітектурний стиль головного архітектора Йозефа Главки, а й те, що з часів побудови у храмі, що знаходиться на території Резиденції, богослужіння не припинялися навіть у радянські часи. 

 

Сьогодні Резиденція митрополитів входить до Семи чудес України та списку світової спадщини ЮНЕСКО, а на її території діє Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича.